Олександр Поліщук
військовий дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
спеціально для "Цензор.нет"
Нещодавно під час 11-го Київського безпекового форуму Президент України ультимативно закликав керівництво ЄС та НАТО провести свої східноєвропейські межі по українсько-російському кордону. А ще Петро Порошенко заявив, що в ході наступних зустрічей на найвищому рівні у Північноатлантичному альянсі наполягатиме на програмі посилених можливостей для України та Плані дій щодо членства. Однак слова гаранта розходяться з ділом: амбіційні заяви не узгоджуються з Річною національною програмою під егідою Комісії Україна – НАТО на 2018 рік, яку він затвердив. Цей документ є просто нікчемним з точки зору реалізації державної політики євроатлантичної інтеграції. Відсутність ґрунтовної стратегії у цій сфері наші "державники" підміняють популістичними гаслами.
Такою стратегією могла б стати Річна національна програма (РНП). Натомість навіть назва цього документа свідчить про те, що він не є ані системним, ані стратегічним. Україна вже намагалася отримати повноцінний План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) у 2008 році на Бухарестському саміті Альянсу. Але через відсутність політичного консенсусу серед союзників (формування якого не забезпечив український МЗС) наша країна одержала лише сурогатний замінник – "РНП на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору". Та навіть у такому вигляді той документ більше відповідав євроатлантичним прагненням України.
За режиму Януковича зі зрозумілих причин рівень РНП був знижений до програми співробітництва між Україною та НАТО. Однак за президентства Порошенка з подачі міністра Павла Клімкіна вона отримала найбільш невиразну форму – РНП під егідою Комісії Україна – НАТО. І це не випадковість. Назва документа відображає справжнє ставлення влади до одного зі стратегічних напрямів гарантування національної безпеки.
Зі змістом документа ще гірше, ніж з назвою. Він просто переповнений невідповідностями та нісенітницями.
Згідно з програмою на 2018 рік, мета членства України в НАТО полягає в забезпеченні свого суверенітету й територіальної цілісності. Це відображає суто національний інтерес нашої країни, але є абсолютно непереконливим аргументом на користь її членства для майбутніх союзників по НАТО. Вони очікують почути від України, що вона поділяє демократичні цінності Альянсу та підвищуватиме свою спроможність для майбутньої участі в колективній обороні, впроваджуючи стандарти НАТО.
Також у програмі записано, що в суспільстві досягнуто консенсусу щодо необхідності набуття Україною членства в НАТО. При цьому президент Порошенко заявляє про намір провести референдум з цього питання. У наших партнерів можуть виникнути цілком логічні запитання: навіщо? і чи така вже одностайна підтримка євроатлантичного курсу серед українців? До речі, як свідчать результати соцопитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та Центром Разумкова, кількість тих, хто прийде на цей референдум, знизилася з 74,5% у 2015 році до 66,1% – у 2017-му. На 3% поменшало й тих, хто готовий проголосувати за вступ до НАТО.
Такий провал кампанії з інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції країни Президент намагається компенсувати шляхом закріплення євроатлантичного курсу в Конституції України, але чомусь внесенням змін лише до її преамбули. А як же тоді стаття 17 Конституції, яка не допускає розташування на території України іноземних військових баз?
А відповідно до пункту 2.1.1 демократичний цивільний контроль над сектором безпеки та оборони України здійснюється "в рамках заходів оборонно-технічного співробітництва з НАТО під час виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, а також проектів щодо розробки та модернізації засобів протидії технічним розвідкам та зразкам високоточної зброї Російської Федерації". Повна маячня!
Однак є в РНП-2018 і більш принципові речі. Так, експерти НАТО приділяють особливу увагу реформуванню Служби безпеки України у відповідності до стандартів Альянсу. Програма ж описує цей процес по-іншому: "Реформування СБУ здійснюється в рамках трансформації інших складових сектору безпеки і оборони України". Тобто "реформувати" збираються працівників СБУ, які наразі чомусь опинилися в інших державних і недержавних структурах!
І це не технічна помилка. Концепція реформування СБУ, яку у 2016 році підготували за участю експертів НАТО та ЄС, півтора року блукала коридорами апарату РНБО й Адміністрації Президента. А в березні 2018-го її повернули розробникам на доопрацювання. Тому в РНП-2018 для СБУ визначені завдання, від яких тхне формалізмом радянської епохи.
Та українська влада безпорадна не лише в написанні програм, а й у їхньому виконанні. Наприклад, у РНП-2015 було визначено завдання щодо створення Платформи Україна – НАТО з вивчення досвіду протидії гібридній війні. І його досі не виконали! Натомість Фінляндія у 2017 році заснувала Європейський центр протидії гібридним загрозам. Допомогу в його формуванні фінам надали 11 країн ЄС і НАТО, зокрема Швеція, Норвегія, США, Франція, ФРН, Велика Британія, Іспанія, Польща, Естонія, Латвія та Литва. Тож Україна втратила можливість стати для НАТО центром компетенції з цих питань.
За всіма прорахунками, допущеними у програмі та в процесі реалізації євроатлантичного курсу загалом, стоять конкретні люди з системи координації співпраці України з НАТО – від рядових працівників і профільних заступників у міністерствах аж до голови Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України. Результатом роботи цієї величезної бюрократичної машини став нікчемний документ. Як у відомому прислів’ї: "гора народила мишу"! Та маємо те, що маємо. Слабка надія на позитивні зміни у сфері співпраці з НАТО з’явилася після набору професійних та високооплачуваних "агентів реформ", який провели торік. Але ці сподівання розбилися об РНП-2018.
Звичайно, Президент України може наполягати під час зустрічей у НАТО на будь-чому. Але щось підказує, що результат із Планом дій щодо членства буде той самий, що й з РНП-2018, – гучні заяви й не більше.
Щоб співпраця з Альянсом була ефективною, Україні слід передусім вибудувати взаємовигідні союзницькі відносини з НАТО за простою формулою "рівна серед рівних" та назавше відмовитися від принизливої ролі "утриманки". Для цього потрібно стратегію й плани щодо досягнення критеріїв членства в НАТО інтегрувати в національну систему планування. Слід віддавати перевагу заходам, які сприяють зміцненню безпеки й оборони держави та водночас посилюють спільні з Альянсом можливості протидії російській агресії.
На таких принципах, без зайвої помпи й декларацій, вибудовує свою співпрацю з НАТО Грузія, яка ще у 2014 році стала учасником Програми посилених можливостей нарівні з Фінляндією, Швецією, Йорданією та Австралією.
