Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
У нашому травневому матеріалі про ракетну програму Ірану зазначалось, що сьогодні вона визнана одним з найбільш контроверсійних питань сучасної міжнародної політики й тісно пов’язана як із ядерною іранською угодою 2015 року, відомою як Спільний всеосяжний план дій, так і з рішенням США вийти з неї. Також ішлося про те, що серйозне занепокоєння Вашингтона викликає не лише власне ракетна програма Ірану, можливий зовнішній контроль над якою викликає його гострий спротив, а й так зване вторинне розповсюдження, тобто спроби Ірану здійснювати самостійно або спільно з іншими країнами розробку нових ракетних систем, а також їхній експорт за кордон.
Нещодавно Сполучені Штати знову вельми наполегливо привернули увагу міжнародного співтовариства до продовження постачання з боку Ірану різноманітного ракетного озброєння шиїтським угрупованням на Близькому та Середньому Сході. Так, американська сторона називає іранські ракети класу «земля – повітря» Sayyad 2C, протитанкові ракети Toophan та Tosan, безпілотні літальні апарати Shahed 123, що постачаються до Ємену. Наголошується, що Іран допомагає угрупованню «Хізбалла» виробляти ракетні системи й надає різноманітну допомогу лояльним угрупованням у Лівані, Сирії, Іраку, Бахрейні, Ємені. Також, за інформацією Сполучених Штатів, Тегеран продовжує активно працювати над балістичними ракетами Khorramshahr дальністю до 2 тис. км.
Крім того, 1 грудня державний секретар США Майк Помпео в окремій заяві наголосив, що Іран продовжує здійснювати свою ракетну програму, розвиваючи ракети, здатні «завдати ударів по деяких частинах Європи й будь-де на Близькому та Середньому Сході», що явно суперечить резолюції № 2231 Ради Безпеки ООН. Очевидно, слід очікувати подальшого посилення американського санкційного тиску на Іран.
Показовою в даному контексті є нещодавня спроба звернення до Федерального суду США американської юридичної компанії на захист військових Збройних сил США, які звинувачують Тегеран у тому, що постачання іранської зброї різним терористичним угрупованням в Іраку призвело до загибелі та поранень понад 1 тис. солдатів і офіцерів у період з 2004 по 2011 роки. Також ідеться про компенсації постраждалим з боку низки західних банківських установ, що свого часу незаконно переводили значні кошти на користь Ірану.
Безсумнівно, при налагодженні відносин з Тегераном офіційному Києву, який наразі розраховує на дієву підтримку Вашингтона у протистоянні агресивній Росії, слід обов’язково враховувати згадане занепокоєння Сполучених Штатів. Саме в цьому й має полягати справжній реалізм у зовнішній політиці України на сучасному етапі.
