Олег Бєлоколос
експрет фонду "Майдан закордонних справ"
Сьогоднішній зріз наявної інформації, у тому числі результати нещодавнього з’їзду Демократичної партії, дозволяють визначити певні маркери у сфері зовнішньої політики Гілларі Клінтон, в разі обрання її на посаду Президента США:
Активне просування прав людини, особливо у їхньому гендерному вимірі – збільшення доступу жінок до загальної і вищої освіти, якісної медицини, реалізації економічних можливостей тощо. У цьому контексті слід також згадати тезу Клінтон, висловлену в минулорічній статті в журналі «Економіст»: «Права людини – це права жінок, а права жінок – це права людини, раз і назавжди». Вочевидь, саме з цієї ідеолігії випливатиме її намір рішуче протидіяти наявним тенденціям так званого «мачізму» у світовій політиці, які, зокрема, уособлює Путін.
Гілларі Клінтон вважає так звану Ісламську державу однією з найбільших загроз для безпеки США і підтримує рішучі та різнопланові кроки з її знищення. Водночас, поки що невиразно проглядається курс Клінтон стосовно ситуації в Сирії і навколо неї. Неясно, як США будуть взаємодіяти з РФ у вирішенні сирійської проблеми.
Досить обережно висловлюється кандидат від Демократичної партії й стосовно Китаю. Наразі Клінтон підтримує багатосторонню ядерну угоду з Іраном за умови чіткої верифікації її імплементації.
Судячи з усього, наразі Клінтон, яка має значний досвід в американсько-російських відносинах, не відкидає повністю можливості співпраці з Росією, там де існують спільні інтереси, зокрема у сфері протидії розповсюдженню зброї масового знищення. Водночас, вона вважає, що Кремль має відчути усі негативні наслідки окупації Криму та агресії на Сході України. Клінтон також рішуче відкидає російську концепцію «сфер впливу» в міжнародних відносинах. Більш того, вона безсумнівно розуміє, що Кремль щиро вважає саме її одним з головних натхненників масових антипутинських демонстрацій в Росії, і не матиме жодних ілюзій стосовно можливості тривалої конструктивної співпраці з Москвою.
Слід відзначити, що Клінтон виступає за подальше посилення спільних можливостей і тіснішу взаємодію країн НАТО – як було наголошено нею у завершальній промові на Національному з’їзді Демократичної партії, що проходив 25-28 липня у Філадельфії, США «стоятимуть поруч зі своїми союзниками по НАТО у протидії наявним загрозам, включаючи російську».
Наразі вбачається, що Україна буде розглядатися можливою демократичною адміністрацією насамперед у контексті стримування/протистояння з Росією. Суттєвим чинником буде успішність/неуспішність реформ в нашій державі, адже важливість «історії успіху» для будь-якої адміністрації буде завжди актуальною.
Українська тематика буде також обов’язково присутня і в Чорноморському контексті, адже саме в цей регіон з Балкан зміщується область нестабільності. Відповідно, Вашингтон буде змушений шукати відповіді й на турецьке, й на нагірно-карабаське питання.
Можна прогнозувати, що Гілларі Клінтон буде більш схильна до застосування сили в міжнародних відносинах, ніж Адміністрація Обами. І не тому, що вона вірить лише в силу, а тому, що вона вважає, що найкращого результату можна досягти поєднанням чинників силового і не силового впливу, тобто застосування «розумної сили» («smart power»).
Гілларі Клінтон не буде намагатися представити Америку світу в якості нової країни, як це робив Обама, прагнучи дистанціюватися від часів президентства Буша. Натомість, вона намагатиметься надати зовнішній політиці США нового імпульсу і продемонструвати, що лідерство і сила не є неприйнятними у міжнародній політиці, особливо в разі, коли вони застосовуються виважено.
Клінтон добре розуміє, що сьогодні жодна країна не може самотужки вирішити усі питання, які стоять сьогодні перед людством: від тероризму до зміни клімату, а тому, вона хотіла б бачити США лідером світової спільноти у розв’язанні найважливіших питань. Це, відповідно, вимагатме від Сполучених Штатів проведення мудрої зовнішньої політики та наявності відповідного інструментарію.
Звичайно, слід розрізняти передвиборчі промови і обіцянки від їхньої майбутньої реалізації. Безсумнівно, далі буде ще цікавіше. Тим більше, що на відміну від попередніх років, цього року зовнішній політиці США має бути приділена суттєва увага у ході кандидатських дебатів.
Вже перші індикатори правильності нашого прогнозу можна буде побачити в інаугураційні промові Гілларі Клінтон у січні 2017 року (звичайно, у разі її обрання). Сподіваємось, що він буде в цілому вірним, адже прогнози, як відомо, справа доволі невдячна…
