Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
«Захищайте ваші інтереси. Зберігайте вашу незалежність. Завжди віддавайте пріоритет інтересам вашої країни, як це робить Америка», – саме так висловився віце-президент США Майк Пенс, звертаючись до учасників форуму Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), що проходив у Папуа – Новій Гвінеї 17-18 листопада цього року. І, звичайно, ні для кого не було секретом, що він звертався до держав – членів АТЕС із закликом протистояти насамперед впливам з боку Китаю. Взагалі ж, увесь цьогорічний саміт проходив під знаком американсько-китайського суперництва, що стало найбільш обговорюваною темою заходу. Невипадково вперше за багато років саме на цій зустрічі АТЕС виникли труднощі з узгодженням спільного комюніке.
Що ж сталося?
Як зазначалось у нещодавньому матеріалі «Із Парижа з любов’ю», стосунки між Вашингтоном і Пекіном цього року настільки загострилися, що державний секретар США Майк Помпео в одному з нещодавніх інтерв'ю зазначив, що Китай є «одним з найбільш довгострокових стратегічних і багатоформатних викликів для Сполучених Штатів Америки».
Отже, які основні претензії висуває сьогодні Білий дім на адресу китайської влади?
Виходячи з резонансного виступу віце-президента США Майка Пенса, що відбувся 4 жовтня в аналітично-дослідницькому центрі Hudson Institute, аналізу інших заяв американських високопосадовців і різноманітних документів, зокрема інформації за результатами другого засідання американсько-китайської групи з дипломатичного й безпекового діалогу (9 листопада), можна зробити висновки, що наразі Сполучені Штати найбільше турбує таке:
- Втручання Китаю у внутрішні справи США шляхом фінансування у власних інтересах американських підприємств, кіноіндустрії, університетів, аналітичних центрів, медіа.
- Нечесна торговельна практика, запровадження тарифів, квот і різноманітних регуляторних норм щодо американських компаній та субсидування власних. Адже свого часу, надаючи Китаю доступ до власного ринку та можливість вільно працювати за стабільними правилами західної світової фінансово-економічної системи, Сполучені Штати сподівалися, що Пекін згодом повною мірою почне їх дотримуватися.
- Агресивна поведінка КНР у Світовому океані, зокрема в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР).
- Активний розвиток китайських ракетних систем, літаків і безпілотних літальних апаратів (БПЛА), які можуть бути використані для ураження американських цілей у Тихому океані (очевидно, може йтися про такі наявні зразки та перспективні програми, як ракетний комплекс WS-600L, протикорабельний комплекс CM-401, радар 609, бомбардувальник H-20, винищувач четвертого покоління J-10B, малопомітний БПЛА CH-7, БПЛА радіолокаційного спостереження JY-300 тощо).
- Сучасна жорстка позиція КНР щодо Тайваню, адже в Пекіні наразі вважають, що материковий Китай і Тайвань належать до одного Китаю як неподільного цілого та гостро реагують на будь-які повідомлення про посилення співпраці між США й Тайванем у сфері безпеки.
- Порушення прав людини в Китаї.
- Розширення власного впливу КНР шляхом втягування інших країн у боргові зобов’язання через надання різноманітних кредитів, зокрема під інфраструктурні проекти – так звана боргова дипломатія (debt diplomacy).
- Монополізація з боку Китаю глобального ринку рідкоземельних металів, критично важливих для світового високотехнологічного виробництва.
- Крадіжка інтелектуальної власності, нелегальне здобуття американських технологій цивільного характеру й оборонного призначення, включаючи, зокрема, і ноу-хау щодо виготовлення сучасних БПЛА.
- Нерозбірливий експорт широкого спектру озброєнь по всьому світу, зокрема різноманітних ракет та безпілотників.
Водночас Сполучені Штати з багатьох причин зовсім не бажають переходу сьогоднішнього доволі гострого протистояння у можливу неконтрольовану конфронтацію. У США наразі віддають перевагу конструктивній взаємодії з Піднебесною, свідченням чого є спільна зацікавленість у протидії поширенню зброї масового знищення та відповідних технологій; денуклеаризації Корейського півострова; стабільності в Афганістані; протидії міжнародній наркоторгівлі.
При цьому сьогоднішня позиція Вашингтона щодо Пекіна є цілком логічною: якщо Китай всерйоз претендує на новий центр світової сили, то він має брати на себе відповідний обсяг міжнародних зобов’язань, а значить – іти на взаємоприйнятні домовленості зі США.
Очевидно, що подальший розвиток американсько-китайських відносин багато в чому залежатиме від результатів зустрічі лідерів обох країн на саміті «Великої двадцятки» у столиці Аргентини 30 листопада цього року. Адже зовсім невипадково віце-президент США Майк Пенс в інтерв’ю газеті «Вашингтон пост» 13 листопада зазначив, що, якщо Китай хоче уникнути нової холодної війни, він має кардинально змінити свою поведінку, і зустріч у Буенос-Айресі матиме в цьому контексті критично важливе значення.
