Олег Бєлоколос
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Дональд Трамп робить багато суперечливих заяв, що свідчить про відсутність у нього сталого бачення міжнародних відносин. Очевидно, у зовнішній сфері він є прихильником сучасної версії доволі традиційної для США політики «ізоляціонізму»*, що також віддзеркалює настрої тих американців, які вважають, що США робили й роблять багато чого корисного для Світу, який відповідає невдячністю.
Слід зазначити, що за даними авторитетної американської установи «Pew Research Center», 61% республіканців підтримують збільшення військових витрат, 62% вважають пріоритетними внутрішні проблеми, 74% республіканців бачать міграційну кризу і біженців в якості загрози добробуту США та підтримують більш рішучі дії проти Ісламської держави (ІД).
Отже, Трамп має відповідати цим настроям і демонструвати рішучість у розв’язанні найбільш гострих міжнародних питань. Очевидно він жорстко протидіятиме ІД та швидко поверне на стратегічний рівень партнерство з Ізраїлем.
Водночас, наразі не визначено його ставлення до ядерної угоди з Іраном та розміщення у цій країні зенітно-ракетних систем С-300 російського виробництва, що на думку багатьох експертів може змінити баланс сил в регіоні.
Наразі неясно, чи усвідомлює республіканський кандидат в президенти, що втручання Росії в Сирії лише поглиблюватиме кризу в цій країні та на Близькому Сході взагалі, і виштовхуватиме нові й нові хвилі міграції до Європи, яка вже захлинається і від мігрантів, і від зростання ксенофобії. Отже, практично не проглядаються його наміри щодо наповнення чимось іншим сьогоднішнього курсу США на Близькому Сході.
За показною бравадою і начебто рішучою риторикою зовсім не зрозуміло, як саме Трапм збирається взаємодіяти з Китаєм: намагатися співпрацювати у певних питаннях або йти на конфронтацію, адже Пекін скориставшись миром, встановленим завдяки США в Азіатсько-тихоокеанському регіоні після Другої світової війни і налагодивши потужну регіональну торгівлю та інвестиційне співробітництво, сьогодні явно обрав курс на суперництво з Вашингтоном за вплив у цій частині світу.
При цьому Трамп, особливо на початковому етапі, намагатиметься налагодити стосунки з Росією на базі так званої «Realpolitik». Однак, вже навіть сьогодні вбачається, що це не буде для нього простим кроком, адже значна частина американського істеблішменту ставиться до Москви зі значною недовірою, і Трамп, за будь-яких обставин, не зможе ігнорувати ці настрої.
Аналіз наявної інформації дає підстави вважати, що Трамп, у разі обрання його Президентом, використовуватиме НАТО насамперед, як інструмент у боротьбі з тероризмом, і намагатиметься ставитися до Європейського Союзу надпрагматично. Але що він явно приховує від своїх прибічників, так це те, що його спроби сховати за протекціоністськими бар’єрами проблеми американської економіки, неодмінно спричинять глобальний вал заходів у відповідь і в кінці кінців болюче вдарять по інтересах і прибутках саме американських виробників, експортерів та інвесторів.
В цьому контексті особливо небезпечним для інтересів США вбачаються спроби Трампа перенести свій внутрішньополітичний популізм у зовнішню сферу, адже на тлі зростання інших центрів сили і швидких та водночас тектонічних змін у світовому геополітичному ландшафті, небезпека послаблення існуючої системи альянсів США може не лише спричинити серйозну міжнародну кризу довіри, але й безповоротно змінити існуючий світовий порядок, в якому ніхто, навіть сам Трамп, не зможе гарантувати, що Америка знову стане супер-потугою («make America great again»).
В більш загальному плані є очевидним, що США не вдасться так просто відсторонитися від активного здійснення світової політики, зокрема тому, що вони є імперією (хоча й модерною), а для імперії така політика «nolens volens» означатиме демонстрацію слабкості, що майже гарантовано призведе до втрати впливу і непередбачених наслідків.
При цьому, негайним результатом можливого дистанціювання Сполучених Штатів від міжнародної проблематики, майже гарантовано стане швидке розмивання режимів контролю за розповсюдженням зброї масового знищення та засобів її доставки. А це вже створюватиме безпосередню загрозу безпеці США. Чи розуміє це Дональд Трамп та його радники з питань зовнішньої політики?
Отже, зовнішня політика Президента Трампа наразі є доволі незрозуміло і важкопрогнозованою, що не може не турбувати ані нинішніх союзників Вашингтона, ані ті країни, які хотіли б мати відносини такого характеру зі Сполученими Штатами.
У цьому зв’язку слід додати, що доволі цікавий і несподіваний розвиток ситуації навколо так званої «справи Пола Манафорта» і «амбарної книги» Партії регіонів фактично визначив актуальний напрям української офіційної і публічної дипломатії на американському напрямі: пошук та здобуття якомога ширшого кола лобістів в обох партіях, гілках влади та мас-медіа, які усвідомлювали б важливість успіху незалежної демократичної України для існування безпечної і стабільної Європи, розуміли інтереси продемократичного українського табору та допомагали їхньому успішному просуванню.
* - Американський ізоляціонізм – курс у зовнішній політиці США, що базується на ідеї мінімально необхідного залучення країни до світових справ і неучасті у конфліктах поза американським континентом. В основі американського ізоляціонізму лежить відома теза першого Президента США Джорджа Вашингтона про доцільність розвитку торговельних відносин з іншими державами при «мінімально можливих політичних зв’язках». Певним продовженням курсу на ізоляціонізм США можна вважати «Доктрину Монро» 1823 року, в якій, серед іншого, зазначалося, що США не зазіхають «на втручання у внутрішні справи європейських держав». Американський ізоляціонізм 30-х років ХХ сторіччя базувався на широко вкоріненому бажанні населення і частини політиків триматися осторонь від тогочасних небезпечних подій в Європі. Певною противагою ізоляціонізму у ті роки був курс Президента Рузвельта, який був одним з небагатьох представників американського істеблішменту, які бачили загрозу з боку нацистської Німеччини, не виключали можливості майбутньої конфронтації і розглядали різні можливості протидії агресивним зазіханням Гітлера.
